Адміністративне право
Меню сайту

Пошук

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вітаю Вас, Гість · RSS 14.12.2018, 07:17

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. 


         Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
          Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. 
          На сьогоднішній день у процесі демократизації суспільних відносин та розбудови громадянського суспільства питання про захист прав людини від порушень з боку суб’єкта владних повноважень постає особливо гостро. Незважаючи на позитивні зрушення в галузі судового захисту прав людини, судовий порядок оскарження суттєво обмежувався різними законодавчими актами, оскільки діяло загальне правило, що не могли бути оскаржені дії органів державного управління і посадових осіб, щодо яких встановлено інший порядок оскарження.
           Це стало основною причиною того, що судовий механізм захисту використовувався рідко, оскільки законодавство, як правило, передбачало адміністративний порядок оскарження. Виключався судовий захист від незаконних дій державних органів у сфері найбільш значних соціально-економічних і громадянських прав. Такі обмеження фактично паралізували право громадян на судовий захист від незаконних дій органів управління, внаслідок чого частіше використовувався адміністративний порядок оскарження дій державних органів і посадових осіб, що, зважаючи на рівень корумпованості суб’єкта владних повноважень, не гарантував об’єктивного вирішення питання.
Концепція дотримання прав людини й основоположних свобод передбачає, по-перше, гарантування кожному їхнє здійснення, по-друге, позитивний обов’язок держави забезпечити їхню реалізацію, і по-третє, обумовлює вимоги до обмеження державою прав і свобод. А саме: втручання держави у здійснення права (свободи) повинне ґрунтуватися на законі, переслідувати обумовлену законом мету і бути "необхідним у демократичному суспільстві”, зокрема, відповідати "гострій суспільній необхідності”. При цьому закон, на підставі якого обмежується те чи інше право, повинен бути доступним, передбачуваним і містити адекватні й ефективні гарантії проти зловживань. Зміст усіх перерахованих тут оціночних понять повинен визначатися судом. Порушення прав людини у цій концепції – це або відсутність дій держави, спрямованих на реалізацію прав людини, або дії держави, які відбуваються в порушення встановлених законів, або невідповідність самих законів сформульованим вимогам обмеження права (свободи). В останньому випадку дії державних органів згідно з такими законами будуть автоматично порушувати відповідні права і свободи.
        Реалізація права на судовий захист, згідно з принципом диспозитивності, починається зі звернення особи, яка вважає свої права порушеними, до суду. Адміністративний позов – це конституційна гарантія судового захисту прав і свобод людини і громадянина судом. Адміністративний позов – це оформлена відповідно до процесуального закону і подана через адміністративний суд вимога однієї особи (позивача) до іншої (відповідача) з метою поновлення суб'єктивних прав позивача, їх захисту чи визнання.
 
 
 
 

Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний хостинг uCoz